Якщо орендодавець ігнорує повідомлення орендаря, не надає заперечень або ухиляється від підписання додаткової угоди до договору
Якщо орендодавець не реагує на лист-повідомлення орендаря (не відповідає на лист орендаря та не повідомляє його про своє рішення, не висловлює жодних заперечень чи пропозицій про зміну умов договору) або зволікає з укладенням додаткової угоди до договору, то орендарю у такому разі потрібно звернутися до суду з позовом про визнання додаткової угоди укладеною. Верховний Суд України вважає правильним задоволення судами таких позовів (лист Верховного Суду України від 01.04.2016 р. «Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України»).
Верховний Суд від 21 вересня 2022 року у справі № 926/2720/21 зробив висновок про те, що у разі дотримання процедури поновлення договору оренди на новий строк, завчасного повідомлення орендодавця про намір продовжити орендні правовідносини з додаванням проекту відповідної додаткової угоди, продовженням користування орендованою земельною ділянкою та сплатою орендної плати, та у разі відсутності рішення орендодавця про поновлення договору оренди або відсутність заперечень щодо такого поновлення договору у строки, встановлені законом додаткова угода про поновлення договору оренди землі вважається укладеною.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 903/1030/1931 від 31 серпня 2021 року зауважує, що якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов’язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачає право оренди та ризикує отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.
Натомість потрібно зауважити, що часом орендарі звертаються до суду з позовами з вимогами не про визнання додаткових угод укладеними, а про зобов’язання вчинити дії щодо укладення додаткової угоди до договору (зобов’язання укласти додаткову угоду тощо). З цього приводу варто зазначити, що хоч на практиці, іноді ще й сьогодні, можна зустріти випадки задоволення судами таких позовів (постанови Вищого господарського суду України від 14.06.2016 р. у справі № 910/25735/15, від 30.01.2014 р. у справі № 924/781/13), Верховний Суд України все ж вважає таку практику неправильною, оскільки вона суперечить загальному принципу свободи договору (лист Верховного Суду України від 01.04.2016 р. «Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України»).
