Історія міста та його символи
Місто Гірське з 25 жовтня 2020 року є адміністративним центром Гірської міської об'єднаної територіальної громади.
Код КОАТУУ: 4423810500
Засноване у 1898 році.
Набуло статусу міста у 1938 році.
Площа: 14 км²
Населення: 11580 осіб.
Індекс: 93292
Адреса Гірської міської ВЦА: місто Гірське, вулиця Центральна, 7.
Гірське – місто районного підпорядкування. До 1938 року було селищем Горськ-Іванівським, яке офіційно було засновано у 1898 році.
Проте, територія сучасного міста була заселена давно. Про це свідчать кургани епохи бронзи (III-I тисячоліття до н. е.), що знаходяться на околицях Горського.
Виникнення населеного пункту відноситься до 1898 року, коли біля сіл Черванівки (нині село Новоіванівка) та Іванівки було закладено перші шахти Горсько-Іванівського рудника: шахти «Григорій» і «Марія». Засновниками підприємств були підприємці Банкеєв і Каганський. Тоді навколо шахт стали селитися робітники-артільники, що прибувли із Тамбовської, Рязанської, Орловської і Казанської губерній. Згодом село Іванівка злилося з селищем рудника, і селище отримав назву Горськ-Іванівське і стало волосним центром Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії.
Умови праці робітників шахти були каторжними. Шахтарі працювали по 12-14 годин на день в забоях при високій температурі і вологості повітря, при великому змісті вуглекислоти, метану і пилу. У забої майже не надходило свіже повітря. Скупчення газів призводило до вибухів. Оплата праці гірників була низькою. Часто замість грошей шахтарям видавали в день зарплати талони (ордера) на товари в рудничних магазинах, де ціни були на 20-30 відсотків вище ринкових. Їх сім'ї тягнули напівголодне існування.
Жили шахтарі в брудних сирих казармах по 50-60 осіб у кожній і сімейних землянках. Ліжка в казармах замінювали нари в два-три яруси, де покотом слали після зміни робітники. Тут же готували їжу, сушили одяг. Лазні та лікарні на руднику не було. Навіть на початку XX ст. хворим доводилося йти до фельдшера у село Нижнє.
У 1908 році власником рудника стало Горськ-Іванівське кам’яновугільне акціонерне товариство. Щоб розширити виробництво, товариство купило у місцевого поміщика Альбрандта 840 десятин землі, додатково орендувало 352 десятини у сільської громади. Управління Катерининської залізниці приступило до будівництва дороги від станції Комишуваха до Горськ-Іванівського рудника. У 4 км від селища в 1910 році була побудована станція Шипілово. У 1912 році на руднику діяли дві великі шахти: № 1 (вертикальна) з річним видобутком близько 10 млн. пудів і «Марія» (похила) продуктивністю 3 млн. пудів вугілля на рік. Тут працювали понад 500 робітників, інженер, 2 штейгера, 2 механіка і 18 службовців.
Напередодні першої світової війни в Горськ-Іванівському селищі було 18 казарм, де жили 650 робочих, і 10 будинків для технічного персоналу. Після того як господарем Горськ-Іванівського руднику стало акціонерне товариство, в селищі відкрили лікарню з прийомним покоєм на 10 ліжок, де працювали лікар, фельдшер і акушерка. Крім того, ще у 1901 році в селищі була відкрита двокласна земська школа, в якій навчалося близько 50 дітей. Був тут і клуб, однак відвідували його в основному службовці рудника.
З початком першої світової війни становище робітників селища погіршилося ще більше. Через військову мобілізацію багато родин залишилося без годувальників. Зросла тривалість робочого дня, на шахтах стала застосовуватися жіноча і дитяча праця. Робочі несли на собі всі тяготи війни, отримували копійки, бідували через страшну дорожнечу.
Криза імперської влади, безглузда війна – все це загострювало становище на руднику. У березні 1916 року спалахнув черговий страйк, в якому взяло участь понад 300 шахтарів. Вони вимагали підвищення заробітної плати на 5відсотків та поліпшення умов праці. Страйк продовжувався чотири дні. Підприємці змушені були задовольнити основні вимоги робітників.
Звістка про лютневу революцію викликала підйом політичної активності у селищі: відбувся багатолюдний мітинг. Незабаром на руднику була створена профспілкова організація, що стала на захист прав та інтересів гірників. Згодом на території селища встановилася прорадянська влада, а керівництво рудника перейшло до робочої спілки. Було встановлено 8-годинний робочий день, розпочалося здійснення заходів щодо поліпшення умов праці та побуту шахтарів, медичного обслуговування.
З весни 1920 року рудник входив до складу Золотівського рудоуправління. Цього ж року розпочалися відновлювальні роботи на шахтах і наприкінці року вони видавали вже по 15-20 вагонеток вугілля на добу.
По завершенню громадянської війни в селищі була відкрита початкова школа. До неї пішли навчатися не лише діти, але й дорослі. У вільний час мешканці селища відвідували гуртки та клуб, де організовувалися часи дозвілля, концерти, виступи агітбригад. Тексти для виступів писав житель Горськ-Іванівського, слюсар Володимир Печерікін – майбутній письменник Володимир Хмара, автор багатьох творів, що оспівують героїку шахтарської праці. Сьогодні у Гірському на честь цього діяча названа вулиця.
У 20-30-ті роки минулого століття вугледобувна галузь стрімко розвивалася: було механізовано багато виробничих процесів, стали застосовуватися врубові машини, електровози, електросвердла, скреперні лебідки та інші механізми. Поряд із Стахановським рекордом на Горськ-Іванівському руднику шахтарем Федором Бесчеревним було встановлено новий рекорд: на підвищених швидкостях врубовою машиною здобувалося 14,7 тис. тон вугілля на місяць (найвища продуктивність врубової машини в той час становила 6-7 тис. тон). На місці колишніх бараків піднялися нові будинки, з'явилися нові вулиці. До 1929 року селище електрифікували і радіофікували, відкрилися пошта і телеграф, у 30-х роках почалася прокладка водопроводу і каналізації, а в центрі на площі була встановлена монументальна скульптура гірника. В той же час були відкриті продуктові і промтоварні магазини, працювало дві робочі їдальні, цех для виробництва прохолодних напоїв. У 1932 році в селищі почав працювати хлібозавод, у 1929 році відкрили медпункт. До 1940 року кількість ліжок в лікарні збільшилася до 45, працювали тут 5 лікарів, 10 фельдшерів і медсестер. У 1930 році початкова школа була перетворена в семирічну, в ній навчалися 256 дітей. У 1934 році вона стала десятирічною, в передвоєнні роки її відвідували вже до 900 дітей. У 1929 році були відкриті перші дитячі ясла на 100 дітей, а через три роки – дитячий садок. У клубі працювали гуртки художньої самодіяльності: танцювальний, хоровий, драматичний, оркестр духових інструментів, в яких брали участь більше 200 чоловік, працювали бібліотеки. У 1938 році селищу присвоїли статус міста і перейменували на Гірське.
З початком другої світової війни розпочалися складні часи. 11 липня 1942 року місто було окуповане нацистськими військами. Та вже через рік – в серпні 1943 року – в районі Гірського почалися запеклі бої, а 3 вересня місто звільнили від німецько-нацистських загарбників. Визволяли місто бійці 259-ї стрілецької дивізії (командир – генерал-майор А. М. Власенко) 32-го стрілецького корпусу 3-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту.
У повоєнні роки за шахтою утвердилася слава підземної лабораторії Донбасу, де проходили випробування і згодом широко використовувалися нові гірські машини і механізми, перевірялися більш досконалі форми організації праці. У 1949 році тут пройшли випробування дослідні зразки вугільного комбайна «Донбас-1». Після випробувань на комбайновий видобуток вугілля були переведені всі лави шахти № 1-2 «Гірська».
В цей же період у Гірському була відкрита поліклініка з лабораторією і рентгенівською установкою, лікарня на 225 ліжок, пологове відділення на 60 ліжок, неврологічне відділення на 35 ліжок та два медпункти. Охороною здоров'я населення займалося 26 лікарів і 126 спеціалістів з середньою медичною освітою. У місті працювали середня школа, три восьмирічні, школа-інтернат, дві початкові і одна вечірня школи, в них 162 педагога навчало 3023 учня. Діти дошкільного віку виховувалися у двох дитсадках і двох дитячих яслах. Працювало шість бібліотек, де регулярно проводилися читацькі конференції, літературні вечори, на яких обговорюються новинки художньої, політичної та наукової літератури. Перед читачами виступали з творчими звітами відомі українські письменники, зокрема, Борис Горбатов, Павло Безпощадний, Олесь Гончар, Юрій Смолич, Іван Ле. У місті працював кінотеатр «Маяк», відпочивали гірчани у парку культури і відпочинку з літнім кінотеатром, різними атракціонами і стрілецькою тиром. У 1976 році завершилося будівництво палацу культури із залом для глядачів на 620 місць.
Після проголошення Україною незалежності, у Гірському вугледобувна галузь так і залишилася провідною.
До 2014 року місто підпорядковувалося Первомайській міській раді. У лютому 2014 року розпочалася російсько-українська війна. Агресія путінської Росії стартувала з окупації та анексії Криму, масованих артилерійських обстрілів із території Російської Федерації та відкритого вторгнення російської регулярної армії на сході України. По всіх населених пунктах Луганської та Донецької області проросійсько налаштовані громадські та політичні діячи організовували мітинги із закликом до Всеукраїнського референдуму з метою створення автономних республік: Луганської та Донецької. Проросійсько налаштоване мирне населення вступало до лав так званої «народної міліції» та намагалося контролювати правопорядок у місті та брати на себе повноваження органів місцевого самоврядування. У червні 2014 року сили АТО розпочали активні дії проти незаконних збройних формувань, провели операції задля звуження кола ізоляції, блокування постачання терористичним угрупованням озброєння, боєприпасів, людських ресурсів, очищення від окупантів українських територій та встановлення контролю над ними. Завдяки злагодженим діям добровольчих загонів, 23 липня 2014 року (офіційно 13 серпня) місто Гірське було повністю очищене від сепаратистів і відновлено закону владу. Визволяв його батальйон «Донбас». З 2015 року Гірська міська рада була перепідпорядкована Попаснянській райдержадміністрації, а після проведення наприкінці 2020 року останньої фази адміністративно-територіальної реформи, була утворена Гірська територіальна громада із адміністративним центром у місті Гірське.