Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Як і навіщо це робити?
Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцезнаходження поворотних точок меж земельної ділянки та їх закріплення межовими знаками за допомогою геодезичних пристроїв.
Встановлення меж земельної ділянки необхідно для її використання в межах, визначених землевпорядною документацією, затвердженою в установленому порядку та право власності чи користування якою посвідчено відповідним документом, а також для вирішення земельних спорів (конфліктів) між сусідами (суміжними землекористувачами).
Статтями 106 та 107 Земельного кодексу України регламентується спосіб закріплення спільних меж, що може слугувати межовими знаками, та відновлення меж.
Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду.
Основні випадки, в яких виникає необхідність встановлення (відновлення) меж земельної ділянки:
- втрата чи пошкодження раніше встановлених межових знаків;
- проведення будівельних робіт на земельній ділянці (в т.ч. при встановленні огорожі земельної ділянки);
- під час вирішення межових спорів з власниками сусідніх земельних ділянок;
- буріння свердловин;
- придбання земельної ділянки новим власником та інші.
Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Межовими знаками можуть бути природні чи штучні споруди і рубежі (річки, струмки, канали, лісосмуги, рослинні смуги, дерева, стежки, рівчаки, стіни, паркани, огорожа, шляхові споруди, бетонні або металеві стовпи, плити, моноліти, камені, інші споруди і рубежі), що збігаються із межею земельної ділянки або спеціально встановлюються на ній.
Межові знаки не встановлюються:
- у спільних поворотних точках меж суміжних земельних ділянок, на яких раніше встановлено межові знаки;
- у місцях, де їх установка неможлива (наприклад в пішохідних місцях чи територіях руху вело чи автотранспорту, у такому випадку поворотні точки меж земельної ділянки можуть позначатися маркуванням фарбою);
- якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами
Місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок.
Порядок встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)
Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів за допомогою спеціальних пристроїв.
Після отримання вихідної інформації щодо земельної ділянки, інженер-землевпорядник виїжджає на адресу земельної ділянки та здійснює за допомогою спеціального обладнання (електронний тахеометр, RTK GPS приймач) та наявних координат ділянки визначення точок поворотних кутів.
Непогодження сусідом меж земельної ділянки не є саме по собі законною підставою для прийняття рішення органом місцевого самоврядування про відмову у затвердженні документації із землеустрою та відмови у передачі такої земельної ділянки у власність заявника.
Також прийміть до уваги, що у разі, якщо на земельній ділянці на якій розташовано житловий будинок та господарські будівлі і споруди право власності на які зареєстровано, розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку без надання дозволу органів місцевого самоврядування.
Вирішення спору щодо встановлення меж земельної ділянки
Відповідно до статті 158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.
Зверніть увагу, що до 14.09.2021 року роботи щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) відбувалися відповідно до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376.
Вказана Інструкція визначала механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Додатком 2 до Інструкції був Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, додатком № 3 зразки межових знаків.
На підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 13.08.2021 № 127 «Про визнання таки, що втратив чинність, наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 08.05.2010 № 376» 14.09.2021 Інструкція втратила свою чинність, а з нею зник алгоритм дій стосовно встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та закріплення та їх закріплення межовими знаками.
На сьогоднішній день в законодавстві залишилась вимога стосовно погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, а саме у стаття 198 Земельного кодексу України. Вимога є, але повністю відсутній механізм такого погодження. Яка процедура запрошення суміжних землевласників, землекористувачів на погодження меж? Які документи готувати? Це мають бути акти, чи підпис на кадастровому плані чи інформація у вигляді листа? Чи може бути в усній формі?.
Після скасування вказаної Інструкції в чинному законодавстві залишилося посилання на закріплення межовими знаками в натурі земельної ділянки. Так наприклад у статті 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр» на кадастровому плані земельної ділянки необхідно зазначати «відомості про встановлені межові знаки (у разі формування земельної ділянки)».
Відповідно до Закону України «Про землеустрій» «відомості про встановлені межові знаки» мають міститися в проектах землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб (стаття 51), в проектах землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів (стаття 53), технічній документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (стаття 55), технічній документації із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок (стаття 56) та технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (стаття 57). Чіткої інформації в Законодавстві в якому вигляді мають відображатися відомості про встановлені межові знаки немає, тому у кожного виконавця землевпорядної документації своя методика відображення інформації.
Якщо визначення хто такий «власник» земельної ділянки нам зрозуміле то визначення «землекористувач» має багато різних тлумачень та викликає низку запитань. Земельний кодекс України, Закон України «Про землеустрій» по тексту «пронизані» словом – землекористувач та не містять будь яких роз’яснень чи визначень з цього приводу. На допомогу в цьому прийшов Податковий кодекс України, який у підпункті 14.1.73 дає визначення «землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності на праві постійного користування, на умовах оренди».
А як же тоді назвати тисячі громадян, які на протязі десятки років користуються земельними ділянками, володіють майном, яке розташоване на них, сплачують податки, але не мають жодних документів (або мають рішення минулих років) які посвідчують право власності чи користування такими земельними ділянками? Вони є землекористувачами, чи ні? І чи потрібно в такому випадку згідно вимог статті 198 Земельного кодексу України погоджувати з ними межі у разі проведення геодезичних та землевпорядних робіт на суміжній земельній ділянці?
На сьогоднішній день, це справжня «головна біль» землевпорядних організацій (розробників) та суміжних так званих «фактичних землекористувачів» земельні ділянки у яких не сформовані, не зареєстровані та на які відсутні правовстановлюючі документи, але які фактично перебувають у користуванні на протязі тривалого часу та мають чіткі межі землекористувань. Найбільше скарг, нарікань та судових рішень саме з приводу такої ситуації.
На мою думку відсутність чітких правил (дій) при виконанні вищевказаних робіт породжує проблеми там, де їх могло б взагалі не існувати.
Наприклад, якщо земельна ділянка сформована, право власності чи користування посвідчене відповідним документом, в такому випадку які наслідки будуть у разі не погодження межі земельної ділянки її власником чи землекористувачем, коли при проектуванні суміжної ділянки сертифікований інженер-землевпорядник отримує координати кутів повороту межі ділянки і приймає їх як спільні точки вже для запроектованої земельної ділянки (при умові що межа земельної ділянки співпадає з її фактичним використанням в натурі та не запроектована з накладання) ??
І інший приклад, якщо ж розробляється документація із землеустрою для громадянина (для юридичної особи) і запроектована земельна ділянка межує із земельною ділянкою (територією) яка не сформована та документи на право власності чи користування відсутні.
В такому випадку відповідно до вимог статті 198 межі можна не погоджувати, але якщо до запроектованої земельної ділянки включили територію, якою користується (використовує) сусід то рано чи пізно після реєстрації такої ділянки, затвердження відповідної документації та передачі у власність чи користування приведе до земельного спору, судових розглядів та «війни» між сусідами.
На мою думку, не всі земельні ділянки повинні закріплюватися в натурі межовими знаками. Більше всього це стосується земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які використовуються, як єдиний масив (поле) (закріплення меж кожної земельної ділянки унеможливить їх використання за цільовим призначенням) також земельні ділянки лісогосподарського призначення, якщо вони складають лісові квартали і і тд.
