Що таке декарбонізація і якими темпами потрібно її втілювати, аби стримати зміну клімату?
Декарбонізація — заходи, покликані скоротити викиди парникових газів (ПГ), що утворюються внаслідок людської діяльності. Саме надлишок парникових газів в атмосфері призводить до зміни клімату, наслідки якої ми спостерігаємо вже зараз у вигляді хвиль тепла, масштабних пожеж, сильних повеней чи посух по всьому світу.
«Людська діяльність внаслідок викидів парникових газів безсумнівно спричинила зростання глобальної температури, яка досягла +1,1°C у 2011–2020 роках, порівняно з 1850–1900 роками. Викиди парникових газів на планеті продовжують зростати […] як результат використання викопних палив, несталого споживання енергії, землекористування, способів життя, моделей споживання і виробництва», — йдеться у шостому узагальненому звіті про зміну клімату, який у березні 2023 опублікувала Міжурядова група експертів зі зміни клімату (МГЕЗК; англ. IPCC).
Насправді це лише один із висновків науковців, які регулярно і не один рік поспіль звертають увагу на зв’язок між викидами парникових газів і зміною клімату та закликають до негайних дій.
Уявляючи масштаби викидів
Нині концентрація вуглекислого газу в атмосфері на 50% вища, ніж була в доіндустріальні роки. Викиди парникових газів продовжують зростати, хоча й з меншою інтенсивністю, ніж на початку 2000-х. МГЕЗК в уже згаданому звіті зазначає, що у 2010–2019 зростання викидів становило 1,1% на рік, тоді як у період з 2000 по 2009 роки цей показник був 2,6%.
Джерело: climate.gov
У 2022 році обсяг викидів парникових газів склав 57,8 гігатонн. Загальний обсяг викидів ПГ, починаючи з 1850 року (відколи ведеться облік), становить 3111,8 гігатонн. Основна частина цих викидів — це вуглекислий газ, якого у 2022 році в атмосферу потрапило 36,1 гігатонни — що на 1,5% більше, ніж у 2021; на 7,9% більше, ніж у 2020; на 2% більше, ніж у 2019.
На платформі WORLD EMISSIONS CLOCK можна переглянути дані про обсяги парникових газів у вигляді інтерактивної графіки, відсортовуючи за роками, країнами і секторами економіки.
Щоб зменшити обсяги викидів і уникнути найбільш загрозливих наслідків зміни клімату, мають змінитися багато процесів у різних секторах економіки по всьому світу — те, як людство виробляє енергію, як доставляє товари, як користується земельними ресурсами та інше. Викиди вуглекислого газу, метану та інших парникових газів, які нагрівають планету, утворюються здебільшого у секторах виробництва електроенергії, промисловості, транспорту, будівництва, сільського господарства та землекористування. Тож усі ці галузі й не тільки потребують декарбонізації.
Джерело: WORLD DATA LAB
Почати діяти якнайшвидше
Попри те, що з часу появи Паризької угоди 2015 року багато країн, міст і компаній заявили про наміри скорочувати викиди й протистояти зміні клімату, терміново потрібні суттєво амбітніші дії, націлені на технологічні та інфраструктурні зміни, аби справді обмежити потепління на рівні +1,5°C.
Експерти наголошують, що вікно можливостей для уникнення найгірших наслідків зміни клімату стрімко звужується.
«Зміна клімату загрожує добробуту людей. Вікно можливостей для того, щоб забезпечити стале майбутнє для всіх, зачиняється дуже швидко. Дії та вибори, до яких ми вдамося у цьому десятилітті, матимуть вплив сьогодні, а також в наступні тисячоліття» — йдеться у звіті МГЕЗК.
Автори дослідження «Стан кліматичних дій» (State of Climate Action 2022), опублікованого наприкінці жовтня 2022 року міжнародною ініціативою Systems Change Lab, відзначають, що суттєвого прогресу із декарбонізації немає в жодному з секторів економіки, які спричиняють найбільше викидів ПГ. Водночас є процеси, які навпаки тільки погіршуються. Зокрема зростають:
використання природного газу у виробництві електроенергії;
викиди вуглекислого газу при виробництві сталі;
пересування на легкових автомобілях;
втрата мангрових лісів, які є природними поглиначами вуглекислого газу;
викиди парникових газів від сільського господарства.
Попри значне збільшення вітрової та сонячноїенергетики за останні 20 років — ці темпи все одно нижчі, аніж ріст попиту на електроенергію. Щоб справді декарбонізувати глобальну економіку, частка джерел з нульовим рівнем викидів у виробництві електроенергії має зростати в геометричній прогресії. Цього можливо досягти лише за умови негайного розвитку енергоефективності та відмови від енергії з викопних палив.
У звіті Systems Change Lab також вказані заходи, які допоможуть досягти потрібного рівня декарбонізації: інвестиції в дослідження та розробку технологій з нульовим рівнем викидів; дієві урядові політики, що оподатковують чи стимулюють декарбонізацію; розвиток сильніших інституцій, які можуть ефективніше запроваджувати ці закони та норми; лідерство у встановленні більш амбітних кліматичних зобов’язань та їх виконанні; а також зміни в поведінці та соціальних нормах.
Щодо обсягів глобального кліматичного фінансування, то, за підрахунками дослідників, воно має зростати у понад 10 разів інтенсивніше, приблизно на $460 млрд щороку в цьому десятиріччі. До речі, ця сума є значно меншою, порівняно з $726 млрд, інвестованими у викопне паливо тільки у 2020 році.
Розрив між обіцянками й діями
Ще у 2015 році на кліматичних переговорах в Парижі майже всі національні уряди світу зобов’язалися докладати зусиль, щоб обмежити підвищення глобальної температури на рівні +1,5℃.
Через три роки, у 2018-му, МГЕЗК випустив спеціальний Звіт про +1,5℃, де зокрема визначено мінімальні дії, до яких варто вдатися урядам, щоб досягти цих зобов’язань:
скоротити до 2030 року викиди CO2 на 45% від рівня 2010 року;
досягти чистого нуля викидів CO2 до 2050 року;
поступово скоротити викиди інших парникових газів.
Чистий нуль викидів (net-zero) — стан, коли після максимально можливого скорочення викидів ПГ, утворених внаслідок людської діяльності, ті викиди, що лишаються, будуть поглинуті з атмосфери, в першу чергу природним шляхом, наприклад, лісами чи ґрунтами, або штучними поглиначами.
Дослідники зазначали, що ці дії, за умови впровадження по всьому світу, дадуть 50% шансів на те, що глобальна температура не підніметься вище 1,5℃.
Навіть до виходу звіту країни вже брали на себе зобов’язання. У 2017 році Швеція стала першою країною у світі, яка на законодавчому рівні зафіксувала мету досягти чистого нуля викидів ПГ до 2045 року. У 2019 Франція та Велика Британія теж зробили це, але обрали 2050 рік.
Згодом деякі національні уряди, міста, регіони, компанії заявили про свої наміри щодо чистого нуля. З червня 2019 до лютого 2020 частка світового ВВП, на яку припадають цілі чистого нуля викидів від країн, регіонів і міст, зросла з 16% до 49%. Усього понад 120 країн взяли на себе зобов’язання досягти нульового рівня викидів приблизно до середини століття, до них приєдналися понад 100 регіональних урядів, 800 міст і 1500 публічних компаній.
До 2050 року досягти чистого нуля зобов’язалися, зокрема, Європейський Союз і США — одні з історично найбільших забруднювачів парниковими газами, а також Японія і Південна Корея.
На сьогодні найбільше викидів парникових газів генерує Китай. У 2020–2022 обсяг викидів КНР склав близько 14,5 гігатонн на рік. Та попри це, у вересні 2020 Китай доволі неочікувано заявив про намір досягти чистого нуля до 2060 року. Україна, до речі, теж обрала цю дату.
Джерело: Hannah Ritchie, Max Roser and Pablo Rosado (2020) – “CO₂ and Greenhouse Gas Emissions”
Попри бум подібних заяв про чистий нуль та надії, які вони можуть вселяти, їх активно критикують науковці, представники громадянського суспільства та деякі бізнеси. Наприклад, недоліком деяких зобов’язань є те, що компанія чи уряд не уточнюють, які саме парникові гази будуть скорочені, не пояснюють, як будуть звітувати про прогрес. Такі заяви про чистий нуль можуть оприлюднювати лише для того, щоб відволікати увагу від бездіяльності у скороченні викидів.
У глобальному дослідженні Net Zero Stocktake 2022, яке вийшло у червні минулого року, вказано, що 65% найбільших цілей щодо чистого нуля в корпоративному секторі не відповідають мінімальним стандартам щодо звітності. Також лише 40% цілей, заявлених урядами, зафіксовані на законодавчому рівні чи в політиках.
Ще одним викликом фахівці та активісти називають проєкти із компенсації викидів ПГ, або офсети. Ці проєкти дозволяють не скорочувати власні викиди, а придбати кредити, які передбачають скорочення викидів деінде (і це здебільшого в країнах, які розвиваються), але при цьому «на папері» покупець кредитів зможе досягнути поставленої цілі з декарбонізації.
Проєкти з компенсації можуть бути спрямовані на скорочення викидів (наприклад, фінансування розвитку ВДЕ); уникання викидів (збереження лісів); вилучення вуглекислого газу з атмосфери (приміром, можна насаджувати більше дерев). З одного боку, офсети можуть відігравати важливу роль у процесах, де скоротити викиди в інший спосіб неможливо, а відновлення природних екосистем — наприклад, лісів чи торфовищ — потенційно може позитивно впливати на біорізноманіття на планеті.
Водночас тут існує простір для маніпуляцій, коли впливові гравці використовуватимуть офсети для того, щоб не вживати серйозних дій для боротьби зі зміною клімату. Тож проєкти з компенсації мають бути лише додатковим заходом, тоді як основні зусилля повинні спрямовуватися на скорочення викидів.
Немає інших рішень, окрім декарбонізації
Про потребу в декарбонізації та можливості, які вона відкриває, написано й сказано чимало — однак вона досі не втілюється в потрібних масштабах.
Поки переважна більшість країн світу не поспішають відмовлятися від викопного палива та змінюватися заради безпечного довкілля, все ж є позитивні приклади. Зокрема автори останнього звіту МГЕЗК вказують, що принаймні 18 країн досягли сталого скорочення парникових газів за період у понад 10 років. Серед заходів, до яких вони вдавалися, — декарбонізація енергетики, підвищення енергоефективності та скорочення потреби в енергії в результаті структурних змін в економіці.
Важливо, щоб Україна обрала саме зелене відновлення, тобто стале відновлення, яке відбувається з використанням найкращих доступних технологій та практик.
