Історичний портрет

Дата: 05.04.2026 17:51

Кількість переглядів: 113

Фото без опису Дмитро Миколайович Ревуцький - український музикознавець, фольклорист, літературознавець, музичний діяч, перекладач, один з основоположників українського музикознавства, зокрема лисенкознавства.

Дмитро Ревуцький народився 5 квітня (за новим стилем) 1881 року в мальовничому затишному селі Іржавці, що неподалік від містечка Ічня. Він був первістком у сім’ї, яка пишалася своїм корінням. По батькові – Миколі Гавриловичу Ревуцькому (1843–1906) – засновником роду вважали легендарного козака Петра Ревуху з кошу Петра Конашевича Сагайдачного

Початкову освіту Дмитро Ревуцький отримав вдома, у батьків. 1890-го його віддали до Прилуцької гімназії, але він там провчився лише один рік, із 2 класу його перевели до Чернігівської гімназії. Однак останні 7–8 класи він знову навчався у Прилуках, куди в 1 клас прийняли його молодшого брата Левка. У Прилуцькій гімназії був гарний драматичний гурток, яким керував прекрасний педагог словесності Георгій Чудаков. Він і прищепив Дмитру любов до літератури, театру й значною мірою вплинув на бажання юнака продовжувати освіту.

З осени 1900 року Дмитро Ревуцький – студент історико–філологічного факультету Київського Свято-Володимирського університету. Однак через студентський бунт університет закрили, 183 студенти «забрили у солдати». Лише за рік заклад поновив діяльність. Окрім навчання, Дмитро серйозну увагу надавав співам в університетському хорі, яким керував Микола Лисенко, а хормейстером був Яків Яциневич.

Після закінчення університету Дмитро деякий час викладає в Ревелі (нині Таллінн). Лише в 1909 році завдяки сприянню Володимира Науменка Дмитро Ревуцький одержує посаду вчителя словесності в Києві, у класичній гімназії.

З перших днів Української Народної Республіки Дмитро Ревуцький береться за розбудову національної музичної культури, стає одним із перших професорів Музично-драматичного інституту імені Лисенка, у який було реорганізовано Лисенкову Школу. Разом із Климентом Квіткою (чоловіком Лесі Українки) стає засновником Етнографічного кабінету ВУАН (на базі якого пізніше буде створено академічний Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології).

У цей час він із братом починає вивчати і популяризувати українську пісенну фольклорну спадщину. У 1919 році побачили світ його фундаментальні «Українські думи та пісні історичні», нотний матеріал до яких підготував Левко Ревуцький. Згодом виходять два випуски «Козацьких пісень» і «Галицькі пісні» в обробці Левка з коментарями Дмитра Ревуцького та три випуски «Золоті ключі» по 125 українських народних пісень із академічними коментарями Дмитра Миколайовича. Створює перший український театральний підручник «Живе слово. Теорія виразного читання».

У 20-ті роки Дмитро Ревуцький береться за переклад світової оперної та вокальної класики українською мовою – за п’ятирічку планувалося здійснити український переклад 15 тисяч вокальних творів. Його соратниками у цій справі стають провідні українські митці – Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Зеров, Павло Филипович, Борис Тен (Микола Хомичевський) та Максим Рильський.

У 30-х роках брати Ревуцькі розпочинають багатотомне повне видання творів Миколи Лисенка, але антиукраїнські репресії 30-х років ставлять крапку на усіх сподіваннях. У 1932 році Дмитра Ревуцького звинувачують в буржуазному націоналізмі та «петлюрівщині» і звільняють з Муздраміну, а невдовзі було репресовано й сам інститут.

Після окупації Києва він відновив роботу над упорядкуванням листів та нотних сторінок із архіву Лисенка та роботою над монографією про його життя і творчість.

29 грудня 1941 року Дмитра Ревуцького знайшли мертвим за його робочим столом над залитою кров’ю монографією про Миколу Лисенка. На голові вченого пізніше нарахували 34 удари молотком, а після цього нерухомому тілу було завдано кілька ножових поранень.

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.