Календар Книголюба

Дата: 23.01.2026 14:06

Кількість переглядів: 169

Фото без опису 23 січня - 135 років від дня народження Павла Григоровича Тичини (1891-1967), українського поета, перекладача.

Поет, що боявся наступати на мурах. Голова «парламенту» і міністр тоталітарної радянської республіки. Модерніст із вишуканим, експериментальним і «музичним» письмом. Автор наївних і смішних пропагандистських віршів. І все це одна людина — Павло Тичина.

Павло Тичина народився 1891 року в селі Піски недалеко від міста Чернігів, колись одного з головних центрів середньовічної Київської Русі та України козацьких часів. Саме в Чернігові юний Тичина навчався в духовному училищі, а потім у семінарії та співав в архієрейському хорі при православному Єлецькому монастирі. І назавжди залишилася з Павлом Тичиною і музика, особливо спів. А навчання в художника Михайла Жука додало ще більше «мультимедійності» до світосприйняття поета.

Писати вірші почав з 1906 року, наслідуючи Олександра Олеся та Миколу Вороного. Перший вірш – «Ви знаєте, як липа шелестить» - побачив світ у 1912 році в першому номері журналу «Літературно-науковий вісник» з подачі Михайла Грушевського, якому зошит з поезіями Тичини передав Коцюбинський.

Українську революцію зустрів уже відомим поетом молодшого покоління. Утім, в революційних подіях особисто участі не брав, більше відгукувався на історичні події віршами, які (зокрема «Пам’яті 30-ти», «На майдані», «Як упав же він з коня…» та ін.) принесли йому славу натхненного співця «краси нового дня». Працював у журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідував літературною частиною в Київському театрі імені Шевченка, політкомісаром якого був Олександр Довженко, на інших роботах.

У 1923 році опиняється в Харкові, тодішній столиці УРСР. Працює в журналі «Червоний шлях», входить до щойно заснованої спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року бере активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з Миколою Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту».

Наближеність до партійних кіл дозволила Павлові Тичині зробити блискучу кар’єру. З 1929 року він – дійсний член Академії наук Української РСР, очолював Інститут літератури АН УРСР, став доктором філології, був міністром освіти УРСР, обирався депутатом і навіть Головою Верховної Ради УРСР, був заступником голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, членом багатьох товариств, комітетів, президій, кавалером орденів і медалей.

Тичина самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов, а зокрема — вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську, був діячем Асоціації сходознавства УАН, членом-кореспондентом Болгарської АН

Павло Тичина кілька разів брав участь у конкурсах на написання гімну. У 1919 році він подав свій «Революційний гімн», де були рядки «Все прямуєм, все працюєм, буржуазний світ руйнуєм!» на конкурс на створення гімну Радянської України. А у 1949 році він таки став автором гімну Української РСР, який починався зі слів «Живи, Україно, прекрасна і сильна...», який існував до 1991 року.

Утім, сучасні дослідники називають Павла Тичину унікальним українським поетом однієї збірки – «Сонячні кларнети», яка започаткувала новий стиль в літературі – «кларнетизм».

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.