Культурний хронограф

Дата: 26.08.2025 09:51

Кількість переглядів: 248

Фото без опису Гійом Аполлінер – французький поет, один з найбільш впливових діячів європейського авангарду початку XX століття.

Народився 26 серпня 1880 у Римі, його рідними мовами були польська та італійська, а французьку він опанував у монастирських школах на півдні Франції.

Дитинство Аполлінер провів в Італії, навчався в коллежах Монако, Канн і Ніцци, в 1899 переїхав з матір’ю до Парижа.

З 1902 почали виходити в світ його твори під псевдонімом Аполлінер.

Деякий час працював учителем, потім цілком присвятив себе літературі.

У 1910-і активний публіцист: хронікер в «Меркюр де Франс», критик в «Парі-журнальних»;

в 1912-1913 з Андре Біллі редагував журнал «Суаре де Парі», писав про сучасного живопису: «Художники-кубісти».

На розвиток Гійома Аполлінера як митця вплинула дружба з видатним художником XX ст. Пабло Пікассо. Також поет товарищував з Андре Дереном, Франсисом Пікабія, Моріс де Вламінк і Анрі Руссо. У 1907 познайомився з художницею Марі Лорансен.

1915 -Аполлінер іде добровольцем на фронт в період Першої світової війни, де був важко поранений в голову

Перші військові вірші, адресовані «прекрасній дамі», в традиціях куртуазної лірики, забарвлені войовничим презирством до ворога (збірка «Послання до Лу», 1915, вид. 1955).

Аполлінер створив і ліричну хроніку трагічного сприйняття війни («Калліграмми. Вірші Миру і Війни. 1913-1916», 1918).

Творчість Аполлінера спиралася на традиції французького фольклору, поезію Ф. Війона та лірику доби Відродження.

До своєї першої великої поетичної збірки "Алкоголі. Вірші 1898-1913 pp." (1913) Аполлінер включив вірші, створені в різні часи, у тому числі "рейнські".

Вільні вірші тут стоять поряд із віршами з традиційними розмірами. На час видання збірки Аполлінер зовсім відмовився від пунктуації як засобу регулювання ритму вірша. Поет вважав, що читач має сам відчути ритм, емоційну виразність вірша й створити його синтаксичний та інтонаційний малюнок.

Аполлінер один із найяскравіших, найвишуканіших ліриків XX століття. "Рейнська осінь" (1901), "Дзвони" (1902), "Лорелея" (1904), "Циганка" (1907), "Міст Мірабо" (1912), "Марія" (1912), "Отелі" (1913), "Якби моя влада" (1916), цикл "Життя присвятити коханню" (1917) написані зовсім по-іншому, ніж "Зона" чи "Кортеж". Елегійна просвітленість, замислена філософічність, свіжість безпосереднього почуття, музичність — так поет продовжує багату традицію французької лірики й додає до неї нових барв.

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.