Культурний хронограф

Дата: 19.08.2025 13:20

Кількість переглядів: 167

Фото без опису П'єр-Жан Беранже - французький поет.

Народився 19 серпня 1780 р. в сім'ї дрібного службовця.

У восьмилітньому віці Беранже віддали у пансіон Сент-Антуанського передмістя. У дитинстві він став свідком штурму Бастилії.

У 1789 р. батько відправив його до своєї сестри в Пікардію. Тут, у невеличкому містечку Перроні, Беранже відвідував місцеву школу, водночас навчаючись у майстра-золотаря, служив посильним у нотаріуса, працював складачем у друкарні.

У 1809 р. Беранже отримав місце писаря в канцелярії Паризького університету.

Поетична манера Беранже формувалася під впливом письменників XVTI ст.: П. Корнеля, Ж. Расіна, Ж.Б. Мольєра, Ж. де Лафонтена. Продовжуючи традиції письменників-класицистів, Беранже у своїх ранніх поетичних спробах звертається до "високих" жанрів оди, епічної поеми, елегії.

Але його не задовольняє пишномовність і "бундючність" цих жанрів. Поета більше приваблює простота і природність пісенної творчості поетів XVIII століття: Колле, Панара, Е. Парні.

На раннього Беранже все більше впливають романтичні віяння, зокрема концепція змішування жанрів, яку обстоювали письменники-романтики. Через це він незабаром порвав із класицизмом і звернувся до "низького" жанру пісні.

Пісенний світ раннього Беранже сповнений світла, радості та нестримних веселощів. Поет оспівує радощі кохання та дружнього застілля, замилування фривольним і дотепним жартом, красою молодості.

Уже в ранній творчості Беранже з'являються елементи гострої соціальної сатири. Особливе місце в цьому плані належить поезії "Король Івето" ("Le roi d' Yvetot", 1813), в якій відтворений образ скромного і веселого короля-добряги, котрий живе в солом'яному палаці і який байдужий до ратних подвигів та шанолюбних задумів.

1814-ий рік ознаменований надзвичайно важливою політичною подією у Франції: впала Імперія Наполеона, розпочалася епоха Реставрації, з якою хронологічно співпав новий період у творчості Беранже.

Поет остаточно обрав жанр пісні, що відобразилось у назвах поетичних збірок цього періоду, які наче продовжують одна одну: "Пісні моральні та інші" ("Chansons morales et autres", 1816), "Пісні" ("Chansons", 1821), "Нові пісні"("Les nouvelles chansons", 1825), "Невиданіпісні"("Les chansons inedites", 1828).

Беранже стає зрілим майстром: склався його світогляд і реалістичний метод, приходить заслужена слава. Жанр пісні під пером Беранже став серйозним і художньо досконалим. Беранже, реформатор жанру пісні, знайшов особливий поетичний прийом, який надав їй неповторного звучання: поет використовує мотиви популярних в народі невигадливих пісеньок і, зберігаючи елементи фольклорної поетики (традиційні образи, повтори, знижену лексику, приспіви, прості рими), вкладає в пісню глибоку, часто політично забарвлену думку.

Беранже любить зображувати простих людей у повсякденних, часто побутових ситуаціях. Його герої — бідна маркітанка, яка згадує пережите ("Маркітант"), жебрак, котрий просить милостиню ("Сліпий жебрак"), старий солдат, який сумує за колишніми походами ("Старе знамено"), бідний поет, який поспішає у новому фраці з візитом до його світлості, але так і не досягає мети, зваблений то гостинними друзями, то веселим весіллям, то принадами коханої ("Новий фрак").

Ці герої — втілення духовного здоров'я і хоронителі справжнього патріотизму.

В останній період своєї творчості Беранже став свідком важливих подій ужитті Франції: Липневої революції 1830 р. і революції 1848 р.

У своїй новій збірці "Нові та останні пісні" ("Les nouvelles et dernieres chansons", 1833) Беранже скеровує вістря сатири проти буржуа.

У піснях "Контрабандисти", "Бонді", "Черви", "Слимаки" поет розкрив гендлярську сутність нового ладу.

Тематика останньої прижиттєвої збірки Беранже (1847) стає більш абстрагованою та філософською ("Ідея", "Моя тростина", "Барабани", "Історія однієї ідеї").

Беранже — один із зачинателів реалістичної літератури у Франції. Його поезія увібрала найкращі риси романтичного мистецтва.

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.