Безпечне та здорове робоче середовище: 28 квітня відзначається Всесвітній день охорони праці
З метою привернення уваги суспільства до проблеми безпеки людини на робочому місці, а також створення та просування культури охорони праці, зниження щорічної смертності на робочому місці, щороку 28 квітня, згідно Указу Президента України від 18.08.2006 № 685/2006, в Україні відзначається День охорони праці.
Ідея проведення Всесвітнього Дня охорони праці бере початок від Дня вшанування пам’яті працівників, які загинули на роботі.
Він вперше був організований американськими та канадськими робітниками в 1989 році.
У 1996 році Міжнародна організація праці (МОП) приєдналась до ініціативи Міжнародної конференції вільних профспілок про визнання 28 квітня всесвітнім Днем охорони праці, який вперше офіційно був відзначений в 2003 році.
Державна політика з питань охорони праці в Україні регулюється законодавчими та нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р.
Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участі відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Законодавство України в галузі охорони праці встановлює єдині вимоги до роботодавців усіх рівнів щодо створення безпечних умов праці. Але, як показує досвід, на практиці ці вимоги здебільшого ігноруються і не виконуються, особливо на підприємствах малого та середнього бізнесу. Тиск, обумовлений конкуренцією, примушує багатьох роботодавців економити кошти на охороні праці і розглядати профілактику травматизму і охорону здоров’я працівників як додатковий бар’єр на шляху зниження собівартості продукції та збільшення прибутку.
Система управління охороною праці має базуватися не тільки на заходах з боку держави, але й на зацікавленості суб’єктів трудових правовідносин у збереженні належного фізичного стану працівника, що нерозривно пов’язано з економічним і соціальним благополуччям як роботодавця так і найманих працівників.
