Рубрика "Календар книголюба: ювіляри 2026"

Дата: 02.10.2026 15:58

Кількість переглядів: 85

Фото без опису Багря́ний Іва́н Па́влович (справжнє - Лозов’яга (Лозов’ягін) Іван Павлович; іншіq псевдонім — Іван Полярний) - поет, прозаїк, драматург, публіцист, політичний діяч, художник.

Іван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра.

У 1912—1916 pp. хлопець навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та у Краснопільській художньо-керамічній школі.

У 1920 році він став свідком жорстокої розправи чекістів із його дядьком і 92-річним дідом на пасіці (кололи багнетами, стріляли з револьверів), їх смерть страшенно вразила хлопця. До того ж іншого дядька вислали на Соловки, звідки він не повернувся.

У 1922—1926 pp. він викладав малювання, працював на шахтах Донбасу, а у 1924 р. вступив до Охтирської філії організації селянських письменників "Плуг". Учителював, заробляючи на прожиток. Писав вірші. Побував у Криму, на Кубані, в Кам'янці-Подільському, де редагував місцеву газету.

1926–1928 здобував освіту в Київському художньому інституті (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури); диплом не отримав (як автор «ідеологічно невитриманих» творів).

В 1932 році Багряного безпідставно заарештовано у м. Харкові (неподалік від Будинку письменників «Cлово»). Його відправлено на заслання з проживанням у спецпоселенні. Повернувся із заслання, відбувши термін. 1938 - повторний арешт. 1940 - звільнений у зв’язку з хворобою легенів та недостатністю матеріалів для засудження.

1940–1942 проживав у м. Охтирці. Під час німецької окупації редагував газету «Голос Охтирщини». 1942 - заарештований німцями, звільнився. Вирушив у Західну Україну, емігрував до Німеччини. Узимку 1945 у таборах переміщених осіб брав участь у створенні МУРу.

Літературну діяльність розпочав як прозаїк: під псевдонімом Іван Полярний надрукував збірку новел «Чорні силуети» (1925) з власними ілюстраціями.

У 1920-х його вірші публікували в журналах «Всесвіт», «Гарт», «Глобус», «Життя й революція», «Плужанин», «Червоний шлях». 1929 за власні кошти видав поетичну збірку «До меж заказаних» та поему «Ave Maria». 1930 у Харківському видавництві «Книгоспілка» надруковано історичний роман у віршах «Скелька», який засудила пролетарська критика.

На еміграції Багряний видав поетичну збірку «Золотий бумеранг» (1946); п’єсу «Генерал» (1948); повісті «Морітурі» (1947), «Розгром» (1948), «Огненне коло» (1953); романи «Тигролови» (1944; 1946), «Сад Гетсиманський» (1950), «Людина біжить над прірвою» (1965). Публікував статті в еміграційній періодиці («Українські вісті», «Літературний зошит», альманасі «МУР», «Наші позиції», «Звено», «Нові дні»).

Член Спілки українських письменників у Львові (1943–1944).

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1992, посмертно).

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.